Як непристібнутий пасок змінив життя
Десять років тому, 8 квітня 2014-го, 24-річний Олександр поспішав додому в село Бокове зі зміни – він трудився на заправці на трасі Київ-Одеса, що неподалік Демидівки. Раптом колесо його автівки втрапило у глибоку ритвину. Він втратив керування, машину перевернуло кілька разів. На жаль, водій знехтував паском безпеки. Опритомнів він лише в лікарні. Діагноз був невтішним: «перелам хребта з повним розривом нервового стовбура». До речі, батько Сашка, який трудився колгоспним чабаном, загинув в автокатастрофі, коли хлопцеві не виповнилося й шести років.
Після лікування сином опікувалася матуся, сільський фельдшер Ніна Яківна. Хлопець вишукував усі можливості, щоб стати на ноги. В Ізраїлі могли б зробити операцію за сто тисяч «зелених», але нейрохірурги не давали гарантій через можливі побічні реакції.
— Я змирився зі своєю бідою. Опанував візок, пристосувався жити із сечоприймачем та обходитись без сторонньої допомоги. На жаль, рідне село непристосоване для людей з інвалідністю: лікарня далеко, та й аптеки немає. Тому ми переїхали у Любашівку, де придбали хатинку, — розповів Олександр Войко. — Державна допомога по інвалідності — трішки більше двох з половиною тисяч гривень, з яких половина йде на придбання необхідних медичних пристроїв. Щоб не бути тягарем для родини, я вирішив стати таксистом.
«Можу возити людей по всій Україні!»
Авто Олександр придбав у друга Андрія Чижа за доступною ціною. Майстер-земляк допоміг встановити портативне ручне керування, що дозволяє людині з порушенням функцій нижніх кінцівок легко керувати автомобілем.
На початку грудня 2023 року Олександр вперше вийшов на роботу. Розповів, що колеги сприйняли його добре. Щоправда, у першу зміну клієнтів не було. Допоміг добросердний таксист Вадим Боцун, який зателефонував Сашкові, сказавши, що є клієнт. І так виручає дуже часто.
— Вадим Боцун — золота людина. Без його підтримки було б нелегко. А сидіти без діла важко. Можна навіть зневіритися у житті або спитися від розпачу, — каже Олександр. — Я вже шість місяців за кермом. Приймаю замовлення. Можу возити людей по всій Україні. Частенько їжджу в Одесу. Найдальшою була поїздка до Черкас.
Доброзичливий і комунікабельний таксист Олександр остраху з боку пасажирів, які дізнаються, що їх везе людина з інвалідністю, не відчуває. Лише здивування.
Коли син почав працювати таксистом, матуся дуже хвилювалася за нього. Але його впевненість та самостійність її заспокоїли. Вона намагається не жаліти свого Сашка, щоб не погіршити його емоційно-психологічний стан.
Олександр Войко мріє про родину. Своїм прикладом він довів, що потрібен суспільству, як і воно йому.
Матеріал підготовлений завдяки фінансовій підтримці Української Асоціації Медіа Бізнесу за гроші «Німецького Фонду Маршалла з США» та «Українського Медіа Фонду»
