На Одещині дитсадки зникають: вихователів стало більше за дітей

Черг більше немає — це добре чи погано?

У 1990‑х роках влаштувати дитину в Буджацький (колишній Бородінський) дитячий садок було непросто через дефіцит місць. Сьогодні черг практично немає — вакансій вистачає. Керівники навчально‑виховних комплексів та завідувачі садків телефонують та приходять до сімей з дітьми дошкільного віку, переконуючи їх приводити малюків, щоб організація не втратила статус працюючого закладу.

Водночас дитсадки утримують громади, які й так мають обмежені бюджети та витрати на інші критично важливі сфери — зокрема підтримку оборони. Тому перед місцевою владою постає питання: чи виправдане утримання садочка, якщо в ньому всього чотири дитини, а штат складається щонайменше з шести осіб — вихователів, помічника, кухаря, музичного керівника, техперсоналу. Коли є дитина з особливими потребами, додається ще асистент вихователя. Виходить ситуація, що нагадує прислів’я про «сім няньок на одного малюка».

Наразі постає логічне питання: чому в державі, що переживає демографічний спад, не передбачена бодай часткова субвенція для підтримки сільських дошкільних закладів?

Є державна програма підтримки дошкільної освіти «єСадок», яка передбачає щомісячну компенсацію в розмірі 8 000 гривень для батьків дітей від трьох років, якщо громада не може запропонувати місце в садочку. Однак у селах, де місць повно, цим механізмом майже не користуються.

На цілий садок — чотири‑п’ять дітей

Ірина Іщенко, заступниця керівника відділу освіти Бессарабської селищної ради, розповідає, що в громаді працює 15 дитсадків. Найменший набір — у Лужанці (чотири дитини), у Слобідці — п’ять, у Петрівському Першому — дев’ять. Незважаючи на малі групи, у Бессарабській громаді не закрили жодного закладу, за винятком одного садка, що «законсервували».

Бессарабська громада демонструє приклад того, як під час війни вирішили фінансувати харчування дошкільнят за рахунок місцевого бюджету — батьки не платять за перебування дитини в садочку.

— У садку села Підгірне зараз 30 вихованців, тоді як до війни було вдвічі більше. Цього року шестеро дітей підуть до першого класу, і водночас до садка прийдуть п’ятеро малюків, — каже Тетяна Торлак, директорка Підгірненського ліцею.

У селі Красне дитсадок відвідують 29 дітей, з них семеро підуть до школи, а стільки ж приєднаються до дошкільного закладу цього року.

У Слобідці у садочку лише п’ятеро малюків.

Марія Табакар, керівниця Слобідської початкової школи, яка працює тут понад півстоліття, з сумом констатує:

— Цьогоріч у нас не буде першачків і до садка також не піде жодна дитина. У початковій школі навчається лише одинадцять дітей. Село занепадає, і війна лише прискорила цей процес — багато родин виїхали за кордон. Ми вдячні громаді, що вона утримує садок і наші діти отримують дошкільну освіту.

Цього року в селі народилася лише одна дівчинка.

«Це просто демографічна катастрофа»

На початку війни в Бессарабському працювали два дитсадки, але через зменшення кількості дітей один заклад «законсервували». Наразі функціонує лише «Топольок», який цьогоріч відзначив 50‑річчя і відвідують 135 дітей. У вересні 17 вихованців підуть до першого класу, а на їхнє місце прийде 18 малюків. Садочком опікується Бессарабський ліцей, яким керує Лілія Бахчиванжі.

Незважаючи на воєнні виклики, селищна рада протягом останніх років профінансувала заміну даху, капітальний ремонт ясельної групи, придбання меблів, оновлення приміщення для миття посуду та посудомийної машини, облаштування ігрового майданчика. Наразі триває ремонт укриття. Благодійний фонд допоміг замінити вікна та придбав потужний генератор.

— Наш ліцей має автономне фінансування, тому може забезпечувати садок необхідними речами. Основну підтримку, звичайно, надає громада, — розповів директор ліцею Олег Ткаченко.

Олег Ткаченко, як і його колеги, занепокоєний різким скороченням кількості дітей у громаді:

— До війни в ліцеї були по три‑чотири перших класи. Останні два роки ми ледь набираємо один клас — це справжня демографічна катастрофа, — ділиться директор.

До садка — у сусіднє село по бездоріжжю

У Буджацькій громаді демографічна картина ще складніша. Раніше закрили Єлизаветівський дитсадок, а минулого року також припинили роботу Червоненський та Матильдівський садки. П’ять дошкільнят із Єлизаветівки щодня їздять шкільним автобусом до Богданівського садка, троє дітей із Матильдівки — у Петрівку, а п’ятеро з Червоного — у Вознесенку. Ці поїздки відбуваються по нерівних дорогах. Громада не може і далі фінансувати заклади, де працівників більше, ніж дітей.

Зараз у громаді працюють 16 садків, що обслуговують 34 населені пункти. Загалом у них 292 вихованці. Найменше дітей у Ганнівці Височанського старостату — вісім, у Веселій Долині — 11, у Вознесенці — також 11 (разом із дітьми з Червоного).

Що буде далі — покаже час

— Наш садок розташований у приміщенні школи, — розповідає Світлана Кушнір, керівниця Ганнівської початкової школи. — Ймовірно, цього року школу закриють через брак учнів, і садок займе всю будівлю.

Дошкільний заклад працює неповний робочий день — таке рішення прийняла селищна рада: якщо у групі менше десяти дітей, садок працює пів дня. Батьки скаржаться на незручність такого режиму, але альтернатив небагато.

— За останні три роки в Ганнівці не народилося жодної дитини. Отже закриття садка здається неминучим. Ми навіть не очікуємо першачків у найближчі два роки, — підсумовує Світлана Кушнір.

У Веселодолинському ситуація трохи краща — тут 11 вихованців, тож садок працює повний день.

— Харчування у нас на високому рівні, умови добрі, але дітей замало, — каже Віра Ревенко, керівниця Веселодолинського ліцею. — Чесно кажучи, ми навіть за кордоном шукаємо сім’ї з нашими дітьми, аби вони, перебуваючи закордоном, могли дистанційно долучатися до занять і тим самим допомогти зберегти садочок.

Як це відбувається на практиці?

— Щоранку батьки підключають дитину до ранкового заняття через відеоконференцію в ZOOM. Оскільки малечі важко довго концентруватися, одне онлайн‑заняття триває не більше 15–20 хвилин. Крім цього, ми надсилаємо відеоматеріали — руханки, майстер‑класи. Вихователі дають завдання батькам, ті допомагають дитині й надсилають фото або відеозвіт, — пояснює пані Віра. — Цього року в нас шість першачків, а замість них прийде п’ять малюків. Що буде далі — покаже час…

«Хочеться, щоб хоча б малеча відчувала себе щасливою»

У селищі Буджак дитячий садок розташований у двох старих німецьких будівлях. Заклад затишний, обладнаний всім необхідним, його відвідують 23 дитини. Першачків цього року — лише вісім. Напередодні війни у центрі селища побудували новий дитсадок, але він поки що не відкритий; є сподівання, що незабаром там відбудеться новосілля.

В Лісненському дитсадку нещодавно відбувся випускний. Для Марії Гуцу, завідувачки закладу, це ювілейний — п’ятдесятий випуск. Тринадцять дітей покинули садок, і на їх місце прийде стільки ж нових. Загалом у закладі 25 малюків.

— У нас працює чудовий колектив. Незважаючи на невеликі зарплати, люди віддані справі. У такі важкі часи дуже хочеться, щоб хоча б діти відчували себе щасливими, — ділиться Марія Гуцу.

Скільки дітей залишилося у громадах

За офіційною статистикою, у Буджацькій громаді зареєстровано 452 дитини дошкільного віку, у Бессарабській — 701. Водночас не всі ці діти фактично проживають у громадах: частина мешкає в інших містах країни, а частина — за кордоном.

Читайте також:

• У селах на Одещині закрили школи й садки: як сьогодні виживають Червоне та Єлизаветівка
• Три назви та одна дитина за рік: як живе село Ярове на Одещині

Створено за матеріалами: odessa-life.od.ua