Ключові моменти:
- Музей-кафе «Стара Одеса» зберігає рідкісні артефакти доби Дюка.
- У фундамент пам’ятника під час закладки помістили монети різних епох.
- Пам’ятник створив українець Мартос; його син глибоко вивчав історію України.
- Справжня велич Дюка — не в тому, щоб бути «засновником», а в щирій прив’язаності до міста, куди він мріяв повернутися до останніх днів.
Речі, що пам’ятають його час
Він стоїть на бульварі майже так само, як і майже два століття тому — спокійний, стриманий, нині ніби трохи відсторонений через війну. Але якщо придивитися пильніше, за цією бронзовою тишею відкривається цілий калейдоскоп історій.
У Музеї-кав’ярні «Стара Одеса» ці історії немов оживають поруч. Тут не лише розповідають про Дюка — тут зберігають його сліди. Автографи, старовинні гравюри, речі, що дійсно пам’ятають його епоху… Навіть рідкісна пам’ятна медаль 1822 року, викарбувана в Парижі — рік його смерті. Кажуть, це перша відома медаль, де згадується Одеса — місто, до якого він, уже після кар’єри у французькій політиці, збирався повернутися.
Перша відома медаль із портретом Дюка, на якій згадується Одеса
У цій розповіді є щось майже кіношне. Людина, яка свого часу керувала Одесою, а згодом обіймала високі посади у Франції, подумки повертався сюди — у це південне місто з морським вітром, ринками й гаміром. В музеї також можна побачити портрет Дюка — старовинну гравюру — та його підпис.
Автограф Дюка де Рішельє
Де історія дихає
— Коли закладали фундамент пам’ятника, всередину поклали монети різних епох і правителів. До речі, згадана медаль 1822 року теж опинилася там. Наче заклали не просто пам’ятник, а капсулу часу — щоб наступні покоління знали, в якому світі він поставав, — розповідає засновник музею Петро Манелис.
Іронія теж поруч. Для імперської пропаганди Рішельє став символом «заснування» Одеси росіянами. Але правда складніша: місто існувало задовго до нього — ще з XV століття. А пам’ятник створив український скульптор Мартос; його син, Олексій Мартос, писав багатотомну історію України і захоплювався особистістю Івана Мазепи.
І ось ти стоїш перед Дюком. Дивишся на нього — і здається, що він дивиться крізь тебе. Крізь віки, імперії, міфи й правду. Крізь Одесу, яка змінюється, але завжди лишається собою.
А в Парижі, в Сорбонні, є місце його останнього спочинку…
Стара гравюра зберегла будинок, де він мешкав в Одесі — крайній праворуч, ніби завжди трохи осторонь.
Будинок, де Дюк жив в Одесі — крайній праворуч
Можливо, саме через це він став символом міста. Не тому, що «заснував» його, а тому, що не зміг забути.
Якщо хочеш відчути цю історію не як текст, а доторкнутися до неї — завітай до «Старої Одеси». Там історії не в підручниках. Там вони живі і дихають.
Фото авторки
Повідомлення: «Наш Дюк: декілька таємниць найвідомішого одеського пам’ятника».
Створено за матеріалами: odessa-life.od.ua
