У цій статті ви дізнаєтесь:
- Чому в районах Ближніх та Дальних Млинів сьогодні не залишилося жодного млина
- Як одеські мірошники переносили свої виробництва через порто-франко та митні межі
- Чому під час відступу вулицями Дальніх Млинів текли ріки коньяку Шустова
- Чому план перейменувати район на «Велику Воронцовку» не отримав підтримки
Цей матеріал — частина відеоцикла, присвяченого несподіваним, непарадним сторінкам історії Одеси — без туристичного глянцю та штампів. У новому випуску журналістка Олена Кудряшова розповідає про Ближні та Дальні Млини — райони, добре відомі місцевим жителям, хоча самі млини в них давно зникли.
Під час підготовки сюжету були використані архівні документи місцевих краєзнавців та праці Михайла Мейзерського, Олега Губаря, Сергія Брайка, Фелікса Каменецького, Тетяни Донцової й інших дослідників. У відео поєднані міська топографія, спогади мешканців, архівні фотографії та маловідомі факти про один із найконтрастніших куточків Одеси.
Район, де від млинів лишилася тільки назва
Одеса завжди жила за своїми правилами: на Фонтанській трасі немає фонтанів, на Молдаванці давно не чути молдавської мови, а Ближні та Дальні Млини вже понад століття носять назви, що нагадують про вітряки, яких тут не залишилося. Саме такі топоніми найкраще відображають справжню історію міста, позбавлену ореолу туристичних стереотипів.
Ще двісті років тому на околицях тодішньої Одеси працювало більше двадцяти вітряків, які мололи зерно на борошно. Через порт це борошно відправляли до різних країн Європи. Млини стали осердям великих територій, які згодом обростали житлом, складами, фабриками й робітничими кварталами.
Перші млини розташовувалися поблизу так званої Овідіопольської рогатки — прикордонного блокпоста, що відокремлював межі міста. Сьогодні це перехрестя Болгарської, Мечникова та Костецької, місце, пов’язане з топонімом Старі Млини, відомим переважно історикам і краєзнавцям.
Дослідники вважають, що частину вітряків почали переміщувати далі від центра після запровадження порто-франко: підприємці прагнули уникнути високих мит і переносили виробництва за митні рубежі.
Дерев’яні вітряки поступово замінили парові двигуни, а потім з’явилися великі заводи та фабрики. Проте назви районів пережили і порто-франко, і революції, і радянську індустріалізацію, зберігши пам’ять про первісну функцію цих місць.
Ближні Млини: тихий острів у великому місті
Сьогодні Ближні Млини — це компактний район приватної забудови, обмежений залізницею, Люстдорфською дорогою та територією колишнього заводу «Краян». На відміну від шумної Молдаванки, тут і досі відчутна атмосфера старої одноповерхової Одеси.
Доля району кардинально змінилася після зведення залізниці у 1865 році: колії та великі промпідприємства відділили Млини від центру. Через це район перетворився на відособлену «тиху гавань», де селилися переважно працівники залізниці.
Не як у бідних передмістях, тут зводилися добротні будинки в неокласичному стилі. Місцеві вірили в перспективи району настільки, що ініціювали перейменування на «Велику Воронцовку», але міська дума відхилила цю пропозицію.
Промислова пам’ять району залишилася в назвах вулиць: центральну з них названо на честь Федора Пішеніна — підприємця, який володів у районі трьома млинами.
У ХХ столітті Ближні Млини зазнали масштабних змін: частину старої забудови було знесено задля розширення заводу «Краян», а на місці колишніх кварталів постали радянські виробничі комплекси.
Незважаючи на це, району вдалося зберегти свою неповторну атмосферу. Тут народилися письменниця Тетяна Тесс і космонавт Георгій Добровольський, а також певний час жила поетеса Анна Ахматова.
Молочне господарство і наліт Япончика
Після втрати вітряків Ближні Млини перетворилися на один із центрів молочної торгівлі Одеси: щоранку місцеві жінки привозили бідони зі свіжим молоком на Олексіївський ринок.
Для торгівлі навіть збудували окремий цегляний корпус — молочниці стали важливою складовою економіки району.
Але Ближні Млини також увійшли в кримінальну хроніку міста: у 1917 році банда Мішки Япончика вчинила зухвалий наліт на місцеве поштове відділення. Злочинці переодяглися у форму революційних матросів, тому мешканці довго не могли зрозуміти, чи це владний обшук, чи пограбування.
У 1960-х роках район ледь не втратив історичний обличчя: радянські плани передбачали масову забудову типовими багатоповерхівками. Але масштабні проєкти зіштовхнулися з проблемами ґрунтових вод, і значна частина старої забудови дивом збереглася.
Дальні Млини: заводи, трамваї та коньячні ріки
Назва «Дальні Млини» має свою парадоксальність: насправді район розташований ближче до центру, ніж Ближні Млини. Але «дальними» його почали називати після появи ще ближчих до міста Старих Млинів.
Дальні Млини формувалися як важливий промисловий пояс Одеси: тут працювали джутова фабрика, завод поршневих кілець, дріжджовий завод, макаронна фабрика та відомий коньячний завод Шустова.
Головною транспортною артерією району довго залишався 11-й трамвайний маршрут. Старі вузькоколійні вагони іноді ледь протискалися між парканами й будинками — для багатьох одеситів цей трамвай був символом Дальніх Млинів.
Особливе місце в місцевих оповідях займає завод Шустова: під час відступу німецьких військ у 1944 році після обстрілу пошкодили величезні дубові бочки, і коньяк буквально виливався вулицями та підвалами. Мешканці збирали напій відрами й бідонами просто посеред руїн і обстрілів — картина, що стала майже легендарною.
Парк Савицького та втрачені пам’ятки
Навіть серед промислових кварталів Дальніх Млинів були свої зелені оази. Однією з них був парк Савицького, облаштований підприємцем Григорієм Савицьким-Воєводським.
Колись це був декоративний сад із альтанками, рестораном, ставком і навіть літачком Ту-104Б, де дітям показували мультфільми. У вихідні тут влаштовували танці, працював літній кінотеатр і панувала святкова атмосфера.
Згодом парк занепав, ставок заріс і перетворився на заболочену низину.
Ще одна втрата району — величний неоготичний собор Святого Климентія на Балківській, який у 1930-х роках було зруйновано радянською владою.
Саме такі історії формують сьогодні справжню пам’ять про Млини — райони, де за старими воротами й у двориках ще можна знайти сліди великої одеської історії.
Наприкінці відео журналістка Олена Кудряшова підкреслює: Ближні та Дальні Млини — це не просто географічні назви, а окремий світ із власними легендами, трагедіями, промисловими міфами та особливою атмосферою старого міста.
Повний випуск варто переглянути заради архівних фотографій, старих карт, спогадів мешканців і деталей, які складно передати лише текстом.
Що ще показане у відео, але не увійшло до статті
- Історія порто-франко та митних меж
- Розповідь про легендарний 11-й трамвай
- Побут комунальних квартир Дальніх Млинів у післявоєнний період
- Історія радянських перебудов району
- Розповіді про одеських мірошників і промисловців
- Історія знищеного собору Святого Климентія
Читайте також і дивіться:
- Одеські аферисти: як знамениті шахраї «розводили» цілу імперію
- Унікальні трамваї Одеси: чому один назвали «Чекай на мене», а інший — «очеретовим»
- Які райони Одеси можуть провалитися: що відбувається під містом (відео)
Створено за матеріалами: odessa-life.od.ua
