На півдні Одеської області, серед безкрайніх буджацьких степів і неподалік лиману Сасик, розташоване місто Татарбунари. Для деяких мандрівників це може виглядати як скромне містечко, проте тут органічно переплелися османська спадщина, татарські перекази та рідкісні природні явища, яких більше не знайти в інших куточках України. Деякі вчені висувають гіпотезу, що саме тут могла перебувати резиденція половецьких ханів; інші пов’язують цю місцевість з турецькими укріпленнями або навіть із давніми античними поселеннями. Однозначної відповіді досі немає, тож Татарбунари залишаються одним із найзагадковіших міст півдня країни.
Фортеця серед степу: як народжувалися Татарбунари
Більшість краєзнавців і дослідників погоджуються: витоки Татарбунар слід шукати у пізньому середньовіччі. Назви, близькі за звучанням до сучасної — “Татар-Пинар”, “Татар-Бояр” чи “Татаребарлат” — фігурували ще на старих картах, що дає підстави вважати, що населений пункт на цих землях існував задовго до офіційного оформлення міста.
Одна з найпоширеніших версій пов’язує походження Татарбунар із половцями: згідно з цією гіпотезою, у XIV столітті тут могла бути ставка половецьких ханів під назвою Кара-Буна. Прихильники цієї думки вважають, що поселення виконувало роль важливого адміністративного центру кочових племен, які контролювали південні степи.
Існує також антична версія походження, яка пов’язує Татарбунари з давньогрецьким поселенням Гермонакта. Проте більшість істориків ставлять цю гіпотезу під сумнів. Археологічні розкопки свідчать, що на території сучасного міста протягом різних епох дійсно існували поселення — від бронзової доби до середньовіччя, але безперервний зв’язок між тими стародавніми поселеннями й нинішнім містом доведений не в усіх випадках.
“На сьогодні найважливішим та найдостовірнішим історичним джерелом, в якому згадуються пізньосередньовічні Татарбунари, слід вважати подорожні нотатки відомого турецького мандрівника Евлії Челебі, який у 1657 році у складі турецького війська особисто відвідав місцевість між Дунаєм і Дністром. Татарбунарам (фортеці та поселенню біля неї) у його подорожніх записах відведено цілих два абзаци, що свідчить про певне значення населеного пункту на той час”, – зазначають на офіційній сторінці Татарбунарської міської ради.
За цими описами, укріплення являло собою невелику, але міцну чотирикутну фортецю з чотирма високими вежами та єдиними воротами, що виходили на південь. Всередині розміщувалися мечеть, склад зерна та приміщення для гарнізону. Навколо тягнувся посад із сотнями хат, садами та виноградниками.
Історики найправдоподібнішими роками початку безперервної історії сучасних Татарбунар називають 1636–1637 роки. У ті часи місто мало важливе стратегічне значення: воно контролювало торгівельні та караванні шляхи між Дунаєм і Дністром і було важливим пунктом на кордоні османських володінь. Фортеця стояла серед заболочених місцевостей і очеретів, що робило її природно захищеною.
На жаль, давня цитадель не дійшла до наших днів: місцеві жителі поступово розібрали її стіни на будівельні матеріали для власних потреб. Від укріплення залишилися лише окремі фрагменти мурів, пагорби та численні легенди, що й далі живуть серед місцевої громади.
Ілюстративні карти з Google
Ілюстративні карти з Google
Підземні джерела, таємні ходи та легенди про скарби
Якщо історія Татарбунар огорнута таємницями, то місцеві перекази додають місту ще більшого містичного забарвлення. Одною з визначних особливостей тутешнього ландшафту є підземні джерела, що несподівано виходять на поверхню просто серед міських вулиць — явище рідкісне для степової зони.
Згадки про ці джерела зустрічаються ще в документах XIV–XV століть. Саме від води походить назва “Татар-Бунар”, що перекладається як “татарське джерело” або “татарський колодязь”. Сьогодні в центральній частині міста налічують кілька відомих джерел: деякі з них облаштовані для відпочинку мешканців і гостей, а біля одного встановили навіть купальню та декоративний барельєф.
Походження підземних вод досі викликає дискусії:
- за однією версією, вода надходить через стародавні підземні акведуки, створені ще римлянами;
- за іншою — джерела беруть початок у Карпатах або навіть на території сучасної Румунії.
З джерелами тісно пов’язані легенди про підземелля та заховані скарби. За розповідями, османський правитель Кенан-паша наказав влаштувати під фортецею складну мережу таємних ходів і печер. Нібито в цих підземеллях зберігалися коштовності, здобуті під час нападів на каравани або виплачені як мито з купців.
Найстрашніша з легенд пов’язана з підземною рікою: у катакомбах нібито є кілька прихованих дверей — за одними з них начебто сховані скарби Кенан-паші, а за іншими — потужний підземний потік. Згідно з переказами, якщо ті двері відчинити, вода може затопити все місто.
Особливу увагу місцевих привертає старе дерево поруч з одним із джерел. Краєзнавці припускають, що йому вже кілька століть; дехто вважає це дерево своєрідним орієнтиром, який вказує шлях до підземних ходів і скарбів.
Підземні води Татарбунар мають не лише легендарне значення, а й практичне. У минулому в місті працював завод із розливу мінеральної води: місцеву воду вважали корисною через її особливий мінеральний склад і навіть застосовували для квашення овочів.
Отже, Татарбунари поєднують кілька світів одночасно: османське минуле, бессарабські традиції, степову природу та загадкові легенди про підземелля і скарби. Попри скромні розміри, це місто має значний історичний і туристичний потенціал.
Створено за матеріалами: 048.ua
