Сергій Гнезділов служить уже сьомий рік і свідомо лишається в статусі солдата. «Я є до глибини мозку цивільною людиною, яка прийшла в армію тимчасово», — говорить він. Сергій — активіст, колишній ведучий подкасту «++» і організатор щорічного фестивалю сучасної української культури Виделкаfest на рідній Одещині. Він розповів про головні виклики для суспільства під час війни та після неї.
Найголовніше, що я зробив за свої 25 років — це почав говорити про терміни служби
Ідея Виделкаfest зародилася ще до повномасштабного вторгнення. Я вже був у війську й постійно повторював, що на Півдні бракує справжнього україноцентричного фестивалю. Були «Коктебель», «Джазфест» та інші локальні події, але вони не відображали українську культуру так, як хотілося мені. Потім були бої під Бахмутом, і мені здавалося, що я не повернуся. Я хвилювався, що фестиваль як мій спадок не відбудеться. Але вижив, і в 2023 році ми провели перший Виделкаfest. У цьому році мав бути четвертий, проте через безпекову ситуацію ми вирішили його скасувати.
Найважливіше, що я зробив за ці 25 років, — почав говорити про терміни служби й про справедливу мобілізацію. У 2023 році цивільним це здавалося неактуальним. Військові теж ще не розуміли, що питання термінів і мобілізації залишиться з ними надовго.
Жінки також мають захищати державу
Справедлива мобілізація — це справді загальна мобілізація, а не та, що є зараз. Маємо скоротити касти тих, хто поки не підлягає мобілізації. Справедлива мобілізація відповідає статті 65 Конституції України: всі громадяни мають захищати державу. І жінки — теж.
Це можливо, якщо на це буде бажання та політична воля
Я бачу модель поєднання європейського та ізраїльського підходів: жінка без дітей йде служити; жінка, в якої чоловік не служить, також може йти. Звісно, жіноча мобілізація матиме обмеження. Водночас вже 70 тисяч жінок добровільно приєдналися до бойових підрозділів і виконують бойові завдання.
Зараз у нас мільйонне військо. Майже кожна друга спеціальність — тилова. Щоб забезпечити солдата на передньому краю, потрібно кілька посад у штабі. Бухгалтерія, матеріальне забезпечення, постачання їжі та боєприпасів — це тилові функції. Саме тил тримає фронт.
Чоловіків на тилових посадах цілком можуть замінити жінки. Бухгалтерка з цивільної компанії може вести облік в армії і захищати країну так само. Жінки на тилових позиціях звільнять чоловіків, які підуть у бойові підрозділи.
Ми матимемо мільйон ветеранів, які наступного разу не зʼявляться на війну
Це питання політичної волі. Але поки її немає. Частково через тотальну інфантильність населення. Люди ненавидять ТЦК, але одночасно говорять: «ми не здамо нашу землю». Нещодавнє соцопитування показало: 60% українців готові у разі потреби захищати країну на фронті. Я скептично ставлюся до таких висновків. Повномасштабне вторгнення — це вже була потреба. Коли цих людей мобілізують, багато хто виявиться не готовим воювати.
З цієї інфантильності й виходить політична імпотентність влади
Я бачу в цьому повільно діючу бомбу. Якщо захищати країну будуть не всі, отримаємо мільйон ветеранів. І наступного разу багато хто просто не зʼявиться. Досвід Грузії й Чечні підказує: після зупинення війни треба готуватися до нової. Тому або вводимо чіткі правила, де всі українці захищають Україну з мінімальними бронюваннями, або ризикуємо втратити державність при повторній агресії.
Терміни служби — це не лише військова реформа. Це перетворення суспільної свідомості. Це питання того, чи існуватиме країна через десять років.
Вибори — це завжди розділення
Я давно кажу: поствійна може виявитися ще складнішою за саму війну. Поствійна — це вибори. Вибори завжди розділяють суспільство. Розділення виявить те, про що сьогодні мовчать. Після війни стане видно, хто й що крав. Як казав Зеленський, стане ясно, хто що робив. Це може розвалити суспільні сенси війни і оборони.
Між цивільними й військовими вже є прірва. Цивільні досі вірять, що залишаться осторонь. Це помилкове уявлення. Немає черги. ТЦК може в будь-який момент зняти бронювання, і ти опинишся в першому ряду.
Зараз ми взагалі не можемо собі дозволити жодної втрати
Уявлення цивільних про військо часто відрізняються від реалій. Люди бачать або успішні підрозділи, або гучні скандали типу «Скеля». Але військо неоднорідне. Це не лише кілька тисяч героїв, а мільйон людей.
Наша головна сила — безпілотники. Я теж працюю з ними. БпЛА стали мейнстримом української армії. Колись це впишуть в історію світових війн. Ми ще розвиваємося. Та сьогодні людина може сидіти за десятки кілометрів від лінії й уражати ворога.
Але ця технологія працює в обидві сторони. Коли я йшов у військо, можна було вийти покурити за пʼятсот метрів від ворога. Зараз і за 15 кілометрів від фронту зайвий раз не виходиш на вулицю. Небо наповнили наші й ворожі БпЛА. Піхота теж змінилася: вона здебільшого сидить у траншеях, місяцями не бачить сонця. Це підземна війна.
Армія 2023 року й армія 2026 року — різні. У 2023 році ми могли допустити певний обсяг втрат. Нині ж ми не можемо дозволити жодної втрати.
Сьогодні найбільша цінність армії — це саме люди, тому що людей нема. Є все окрім людей
Одеса вже не пофарбоване в українські прапори місто
Одеса дуже сильно українізувалася. Я був там востаннє у 2025 році під час третього Виделкаfest і був вражений. Сумно дивитися на місто, яким ніхто не займається. Сумно бачити розвалені будинки та хаос. Водночас місто поступово намагається відновлюватися. Люди змінюються. Одеса вже не просто пофарбована в українські прапори — це справді українське місто.
Я поїду в село, видалю соцмережі та буду саджати батат
У 2023 році мені запропонували вести подкаст «++». Я погодився, бо вважав, що зможу донести свої ідеї до більшої аудиторії. Записував по чотири випуски в день п’ять днів підряд, щоб випуск виходив щотижня. В подкасті помітно: картинка змінюється рідко, змінюється людина в кадрі. Іноді ми записувалися в Краматорську або Словʼянську. Команда з Києва приїжджала до мене, коли я не міг приїхати туди.
Згодом зрозумів: сенсу в цьому вже не було. У 2024 році зʼявилися військові подкасти, які робили заброньовані журналісти. Вони мали більше часу та ресурсів, тому робили якісніший продукт. Ми не витримали конкуренції. Я завершив проєкт і не шкодую. Головне — досвід.
В житті важлива кількість досвіду, який ти отримуєш
Після війни я зведу комунікацію до мінімуму. Поїду в село щонайменше на півроку, видалю соцмережі і висаджу батат.
Створено за матеріалами: 048.ua
