В Одесі стоїть лютеранська церква Святого Павла, яку місцеві називають Кірхою. Її висока вежа колись домінувала над міським силуетом. З неї силует храму було видно навіть з моря. Історія спільноти почалася задовго до появи нинішньої будівлі. У 1763 році Катерина II видала маніфест, який закликав іноземців селитися в імперії. Йому супроводжували обіцянки свободи віросповідання, податкових пільг та звільнення від військової служби. На південь імперії приїхали німецькі колоністи: ремісники, торговці, чиновники й інтелігенція. Частина з них оселилася безпосередньо в Одесі.
Німецька громада, у якої не було власного храму
У 1803 році неподалік Одеси виникла колонія Гросслібенталь. Того ж року до регіону призначили першого лютеранського пастора Генріха Пферссдорфа. Для поселення лютеран відвели Верхню колонію. Саме там згодом постала Кірха Святого Павла. Спочатку лютерани служилися в орендованих приміщеннях. У 1811 році громада просила дозволу збудувати храм. Через воєнні події план довелося відкласти. У 1823 році під майбутню церкву виділили ділянку на нинішній вулиці Новосельського.
Першу Кірху почали зводити в 1824 році. Архітектором став Франческо Боффо. Для нього це був один із перших масштабних проєктів. Роботи пішли не за планом. У 1824 році обвалилися дзвіниці й десять колон фасаду. Після руйнування забудову доручили досвідченому Георгію Торичеллі. Саме він довів храм до завершення. В Інституті історії України НАН України зазначають, що найважливішими принципами Боффо були:
- регулярна система планування міських територій;
- створення ансамблів споруд та їх пластично-художнє оздоблення;
- благоустрій та озеленення вулиць і майданів.
9 жовтня 1827 року відбулося урочисте відкриття та освячення церкви. Храм назвали на честь апостола Павла. Встановили орган і два дзвони. Ця дата стала офіційним відліком історії Кірхи.
Від храму до цілого комплексу: як Кірха формувала свою громаду
До середини XIX століття лютеранська громада Одеси значно зросла. Навколо храму виник не лише релігійний осередок, а й цілий комплекс громадських установ:
- у 1841 році почали будувати перший будинок для пастора;
- у 1845–1846 роках створили притулок для бідних, літніх і непрацездатних;
- у 1958 році організували общинну школу «Німецьке училище Святого Павла»;
- у 1866 році в храмі з’явилося газове освітлення.
Церква залишалася центром німецької громади й змінювалася разом із містом. Наприкінці XIX століття стара будівля вже не відповідала потребам великої спільноти. Її технічний стан ускладнював повноцінну перебудову на старому фундаменті. Тому влітку 1894 року вирішили зберегти частину конструкцій. Використали фрагменти фундаменту та перший ярус вежі з дикого каменю. Новий проєкт підготував Герман Карлович Шеврембрандт. Його помічником став молодий архітектор А. Б. Мінкус. Підрядні роботи та консультації вів Християн Якович Скведер.
48 метрів над містом
Урочисту закладку нового храму провели в червні 1895 року. Архітектори розраховували вмістити близько 1500 парафіян. Нову Кірху відкрили й освятили в червні 1897 року. Вона відразу стала однією з найбільших лютеранських церков регіону. Розміри споруди вражали:
- довжина — близько 50 метрів;
- ширина — 22 метри;
- висота дзвіниці — 48 метрів.
Кірха поєднує виразні готичні риси й романське планування фасадів. Храм збудували з пористого вапняку. Стіни підсилено контрфорсами, що виконали й конструктивну роль. П’ятиярусна стрілчаста дзвіниця стоїть з північно-східного боку. З південного й західного кутів здіймаються чотириярусні вежі з шатровими завершеннями. Головний вхід орієнтовано на північний схід. Через розташування на високому одеському плато вежу було видно здалеку. Кораблі, що наближалися до Одеси, помічали її силует.
Фото: Німецька Євангелічно-Лютеранська громада Святого Павла та Одеської кірхи
Фото: Німецька Євангелічно-Лютеранська громада Святого Павла та Одеської кірхи
Занепад церкви з приходом радянської влади
Після встановлення радянської влади церковне життя почало зазнавати тиску. Майно громади вилучали систематично. У жовтні 1921 року з храму забрали метричні книги. У них реєстрували народження, шлюби й смерті парафіян. 3 травня 1922 року під приводом боротьби з голодом вивезли церковні цінності. «Після того, як було зруйновано Преображенський кафедральний собор, більшовики закрили церкву св. Павла. За роки комуністичного правління церква сильно занепала. Останній її пастор, Карл Фогель, був без суду розстріляний 1937 року. У 1941 році подібна доля спіткала і органіста Теофіла Ріхтера, батька відомого піаніста Святослава Ріхтера. Парафіяни були змушені залишити Одесу. Церковне життя зупинилося на багато десятиліть», — згадують у Німецькій євангелічно-лютеранській громаді Святого Павла.
У 1941–1944 роках, під румунською окупацією, богослужіння в Кірсі частково відновили. Після Другої світової війни храму не повернули первісну функцію. Будівлю пристосували під різні потреби. Тут працювали спортзал, бібліотека та концертна зала.
Пожежа 1976 року
На початку 1960-х років аварійний стан став приводом для планів знесення. На місці Кірхи хотіли збудувати гуртожиток інституту зв’язку. Проти цього виступили студенти й творчі діячі Одеси. Завдяки їхньому спротиву храм вдалося зберегти. Розпочали ремонт і реконструкцію. Частково роботи фінансували благодійники. У травні 1976 року в Кірсі спалахнула масштабна пожежа. Вогонь знищив внутрішні конструкції. Після займання залишилися лише кам’яні стіни храму. Відновлення зупинили. Більше десяти років споруда стояла напівзруйнованою. Вона заростала рослинністю й поступово занепадала.
П’ять років великої реставрації
Повернення Кірхи до релігійної громади стало можливим уже в незалежній Україні. У 1992 році зруйновану будівлю передали Німецькій євангелічно-лютеранській церкві України. Почали масштабну підготовку до відновлення. Роботи потребували складних інженерних і архітектурних рішень. Обстеження виявило наскрізні тріщини у стінах і пошкоджені фундаменти. Особливо постраждала вівтарна частина. Пошкоджену ділянку розібрали. Стару цеглу використали при зведенні Німецького культурного центру, який розташували позаду історичної будівлі.
Реставрація тривала близько п’яти років. Двері відтворили за історичними фотографіями. Храм отримав новий черепичний дах і стелю. Історичні фасади відновили за проєктом архітектора Олександра Голованова. Над інтерʼєром працював баварський художник Тобіас Каммерер. Він створив мальований вівтар і плафон.
Чотири дзвони та орган із Нюрнберга
Сьогодні церковна зала має висоту близько 13 метрів. Площа становить приблизно 400 квадратних метрів. У храмі облаштовано близько 500 сидячих місць. Встановили лави, подаровані німецькими церквами, й меблі з Німеччини. Серед видатних дарунків — дві барокові скульптури апостолів Петра і Павла з Регенсбурга.
Нові дзвони відлили в місті Пассау на майстерні Рудольфа Пернера. Кожен дзвін отримав власне ім’я:
- дзвін Христовий — найбільший, вагою 1000 кг, подарований Регенсбургом;
- дзвін Апостола Павла — 690 кг;
- дзвін Апостола Петра — 480 кг;
- дзвін Діви Марії — 280 кг.
27 лютого 2010 року ці дзвони освятили й підняли на вежу. Тоді ж у Кірху привезли великий концертний орган. Інструмент 1964 року спочатку стояв у лютеранській церкві Святого Хреста в Нюрнберзі. Після реконструкції тієї будівлі орган передали Одесі. У 2001 році в малому залі громади встановили компактний орган на шість голосів.
Кірха сьогодні
На вході до храму встановили меморіальну дошку на честь пастора Карла Фогеля й органіста Теофіла Ріхтера. Обидва стали жертвами сталінських репресій. Поруч працюють освітні та культурні установи. У внутрішньому дворику іноді проводять ярмарки та інші заходи. Неподалік знаходиться Німецький діагностичний центр. На сусідній будівлі зображено мурал, присвячений Одесі та Регенсбургу: Одеський оперний театр, Регенсбурзький собор і Кам’яний міст.
Кірха стоїть за адресою Новосельського, 68, у частині вулиці, що виходить до колишньої Дворянської. До неї зручно дістатися трамваєм №15. Поруч проходить маршрут №221. Храм відкритий для відвідувачів.
Фото: Південний курʼєр
Фото: Південний курʼєр
Створено за матеріалами: 048.ua
