Ключові моменти:
- Сідней Рейлі, ймовірно родом з Одеси або її околиць, вважається одним із найвідоміших шпигунів початку ХХ століття;
- Він працював під численними іменами та агентурними прикриттями у Європі, на території Російської імперії й на Близькому Сході;
- У 1918 році брав участь у спробах організувати змову проти більшовицької влади, у тому числі планував замах на Володимира Леніна;
- Офіційно загинув у 1925 році під час спецоперації радянських органів, хоча існують і альтернативні версії його подальшої долі.
Матеріал підготовлено на основі аналізу історичних джерел і публікацій про Сіднея Рейлі, зокрема досліджень журналіста і письменника Валентина Крапиви, а також архівних згадок про діяльність британської розвідки на початку XX століття.
Слід зазначити, що біографічні дані про Рейлі суперечливі й часто навмисно плутані — це одна з головних рис його життя. Він чесно плутав сліди, змінював дані про походження, вік та імена. У матеріалі перевіряються версії про його навчання в Одесі, можливу участь у революційних колах та подальшу співпрацю з британськими спецслужбами.
Текст враховує історичний контекст: події Першої світової війни, діяльність іноземних агентур у Російській імперії та відомі операції радянських спецслужб, зокрема операцію «Трест», у межах якої Рейлі був викритий.
Джерела інформації охоплюють:
- історичні нариси та журналістські розслідування;
- відкриті архівні документи про спецоперації початку XX століття;
- біографічні дослідження й праці, присвячені діяльності британської розвідки.
У пошуках Сіднея Рейлі: таємничі збіги
Якось я натрапила на старий номер американського журналу для найманців «Soldiers of Fortune», де колись рекламували набір до підрозділу «Дикі гуси». Рекламне оголошення звучало провокативно: «Ви зможете побувати в багатьох країнах світу, познайомитися з цікавими людьми і вбити їх».
Скажу відверто: моє бажання шукати й розповідати про цікавих людей у блозі ніяк не пов’язане з криміналом. Цього разу я хочу згадати одразу дві особистості, які мене захопили.
Переглядаючи матеріали, я помітила, що 24 березня — день народження відомого авантюриста й шпигуна Сіднея Рейлі. Він цікавий мені ще й тим, що пов’язаний із Одесою та Херсоном.
Я сама — херсонка, п’ять років навчалася в Одесі в Інституті зв’язку (1971–1976), потім жила в Херсоні, а з кінця 2022 року знову мешкаю в Одесі. Але повернімося до Рейлі.
Почавши «копати» в мережі, я знайшла чимало матеріалів, та особливо вразила публікація Валентина Крапиви. Це була багатогранна людина: відомий письменник, журналіст, педагог і культурний діяч, чия творчість і дослідження заслуговують на увагу.
Цікаво, що й Рейлі, і Крапива народилися 24 числа — це свого роду містичний збіг. Валентин Крапива також залишив помітний слід у літературі й журналістиці, тож якщо знайдете тексти з його підписом — вони варті прочитання.
Я додам і свої «п’ять копійок» до розповіді про Сіднея Рейлі: матеріалу про нього вистачило б на книгу з серії «Життя видатних людей». Він був досвідченим шпигуном і авантюристом — отже, його біографія сповнена загадок і легенд.
Зигмунд, він же Шломо, він же Жора — з Одеси
Найбільш вірогідний рік народження — 1872, хоча в різних джерелах зустрічаються 1873 або 1874 роки: сам Рейлі постійно змінював свої дані. За свідченнями, при народженні він міг мати ім’я Зигмунд Маркович Розенблюм, але також зустрічаються варіанти Георгій (Жора) або Соломон (Шломо) Розенблюм.
Місце народження теж залишається предметом суперечок: дехто вказує на околиці Херсона, інші — на передмістя Одеси, а ще є версії про саме місто Одесу. Ця плутанина багато в чому — наслідок його вміння заплутувати сліди: іноді він свідомо розповідав різні історії про своє походження, щоб дезорієнтувати слідчих або ворогів.
За деякими джерелами, Розенблюм навчався в Одеській гімназії №3 і навіть вступив на фізико-математичний факультет Новоросійського (Одеського) університету, але провчившись лише рік, покинув навчання. Існує також версія, що він інсценував власне самогубство й зник, надіславши матері записку з проханням шукати його тіло в Одеській гавані — цілком типовий для нього трюк, щоб прикрити втечу.
Фраза «за деякими даними» тут є ключовою: джерела дають суперечливі свідчення, і багато дослідників по-різному інтерпретують ці факти.
Так, у жандармерійних звітах за 1892 рік згадується якийсь Розенблюм, заарештований за зв’язки з революційною студентською групою. Попри арешт, він незабаром був звільнений — виникали припущення, що це був агент охранки. Після звільнення дізнався про смерть матері і, ймовірно, інсценував власну загибель, аби втекти на британське судно до Південної Америки.
За однією версією, він опинився в Гейдельберзькому університеті, де вивчав філософію, а потім переїхав до Лондона. Інша версія свідчить, що перед тим він жив у Бразилії під ім’ям Педро, працював докером, на плантаціях і навіть кухарем у британській експедиції 1895 року.
Порятунок британців і нове ім’я
Розенблюм стверджував, що врятував учасників експедиції, коли їх атакували місцеві жителі: нібито він захопив пістолет британського офіцера і відбив напад. За цю «героїчну» дію отримав 1 500 фунтів стерлінгів, британський паспорт і квиток до Британії, після чого оформив документи на ім’я Сіднея Розенблюма.
Існує й інша версія: у грудні 1895 року Розенблюм прибув до Лондона з Франції, тікаючи з певною сумою грошей. Деякі джерела стверджують, що наприкінці того ж року він та співучасник могли вбити двох італійських анархістів, аби заволодіти коштами революційних фондів.
Раніше він познайомився з англійською письменницею Етель Ліліан Войнич, авторкою роману «Овід». Між ними виник роман, і вважають, що образ головного героя «Овода» частково натхненний цією особистістю.
Згодом у житті Розенблюма з’явилася інша жінка — Маргарет, з якою в Баку або Батумі зав’язався роман. Вона була заміжня, але її літній чоловік цікавився ліками, які нібито рекомендував Розенблюм (він видавав себе за лікаря). Через деякий час чоловік помер, і Маргарет успадкувала значний статок — за деякими оцінками, близько 800 тисяч фунтів стерлінгів.
У 1898 році Сідней Розенблюм одружився з Маргарет. У цей період він уже працював на мережу британської розвідки.
Народження шпигуна Сіднея Рейлі
Завдяки шлюбу та зв’язкам Розенблюм оформив нові документи під ім’ям Сідней Джордж Рейлі, нібито родом з ірландського графства Тіпперері, що дало йому можливість вільно пересуватись і вести агентурну діяльність.
Офіційного прохання про британське підданство він не подавав: «громадянство» було частиною легенди, яка слугувала надійним прикриттям для розвідувальної роботи. Під час англо-бурської війни (1899–1902) він працював у регіоні, зокрема відвідував Персію, з’ясовуючи, хто фінансує бу-рів.
Пізніше лейтенант Рейлі з’явився в англійському посольстві в Петербурзі, став міжнародним бізнесменом з широкими зв’язками та складними фінансовими справами. З 1903 року перебував у Порт-Артурі, де виступав нібито як торговець деревиною, входив у довіру до командування й нібито отримав план укріплень, який, за однією з версій, передав японцям.
Британський історик-японіст Ніш вважав роль Рейлі однією з нерозгаданих загадок російсько-японської війни. Підозри у співпраці з Японією не завадили йому вкоренитися в Петербурзі. У цей час його дружина Маргарет розлучилася з ним і припинила матеріальну підтримку, тож Рейлі довелося працювати інтенсивніше: у 1905–1914 роках він діяв у Росії, виконуючи роль помічника військово-морського аташе Великої Британії.
Рейлі проти Леніна
Початок Першої світової війни позначився для Рейлі курсом на торгівлю зброєю: він переправляв її з Америки до Росії. Бізнес приносив прибуток, але йому цього було замало. Він влаштувався на суднобудівну верф у Німеччині, звідки, за звинуваченнями, викрав креслення підводного човна й продав їх одночасно британцям і росіянам.
У лютому 1918 року Рейлі прибув до рідної Одеси й почав формувати агентурну мережу для проникнення в більшовицьке середовище. У травні 1918-го він опинився в Петрограді і намагався домогтися зустрічі з Леніним, але отримав відмову.
Наступною спробою стало підкуплення особистої охорони Леніна — латиських стрільців. Рейлі нібито підкупив одного з командирів, передавши йому 700 тисяч рублів (для порівняння: тодішня зарплата Леніна становила близько 500 рублів на місяць). Проте цей план провалився.
У червні 1918 року він вивіз до Мурманська Олександра Керенського й посадив його на англійський есмінець, оформивши документи під чужим ім’ям. Далі в Москві та Петрограді Рейлі організовував змови проти радянської влади, перерахував близько п’яти мільйонів рублів на підтримку антибільшовицьких сил і координував діяльність лівих есерів під час невдалого заколоту 6 липня 1918 року в Москві.
Він вільно вербував продажних чиновників і здобував потрібні документи, серед яких був пропуск до Кремля з посвідченням співробітника ЧК на ім’я «Сідней Релінський». Також Рейлі працював під іменами співробітника карного розшуку Константинова, турецького підданого Массіно та антиквара Георгія Бергмана.
Однак у нього було чимало і поразок: організований замах на Леніна не відбувся через скасування мітингу, повстання лівих есерів зазнало поразки, як і невдала спроба організувати заколот у петроградському гарнізоні.
Серед епізодів, пов’язаних з його діяльністю, — вбивство німецького посла Мирбаха есером Блюмкіним і замах на Леніна 30 серпня 1918 року (стріляла Фанні Каплан, але поранення не було смертельним). У підсумку ЧК так активно переслідувала дії Рейлі, що в листопаді 1918 року його заочно засудили до смертної кари й оголосили поза законом.
Він втік до Англії, де консультував Вінстона Черчилля з питань Росії й очолив організацію боротьби проти радянської влади. Уже з грудня 1918 року він знову діяв у Росії як офіцер зв’язку в ставці Денікіна. Із 13 лютого по 3 квітня 1919 року перебував в Одесі як емісар; 3 квітня 1919 року залишив місто з французькими військами й вирушив до Константинополя. У травні 1919 року Рейлі повернувся до Лондона з доповіддю уряду.
Через численні авантюри його фінансове становище погіршилося. У 1921 році він продав на нью-йоркському аукціоні велику колекцію речей, пов’язаних із Наполеоном, за 100 тисяч доларів, але коштів вистачило ненадовго.
Рейлі підтримував тісні контакти з представниками російської еміграції, лобіював у британському уряді фінансування білого руху й восени 1920 року брав участь у діях білогвардійців у Білорусі, де сили білогвардійців зазнали поразки. У 1922 році він організував спробу нападу на радянську делегацію під час Генуезької конференції, але цей задум також не вдалося реалізувати.
Дві смерті Сіднея Рейлі
Зрештою його «вбили» — спочатку формально, потім уже остаточно. Схильність Рейлі до хитрощів не врятувала його від відповідної пастки: радянські спецслужби знали, як діяти у відповідь.
Офіційні радянські повідомлення стверджували, що 28 вересня 1925 року на кордоні з Фінляндією були вбиті двоє контрабандистів, один із яких нібито був Рейлі. Насправді радянські служби організували операцію «Трест» — вони створили фіктивну «контрреволюційну» організацію, аби заманити білогвардійців з Росії та еміграції. Досвідчений авантюрист потрапив у цю пастку.
Британська розвідка доручила йому розвідати природу цієї «організації». На кордоні він мав зустріти зв’язкового; щоб виловити Рейлі й дізнатися більше, ГПУ інсценувало смерть обох учасників зустрічі й зробило так, щоб інформація про це дійшла до британської сторони.
Після «офіційної» смерті він формально втратив дипломатичний захист як підданий Великої Британії. Під час допитів Рейлі наполягав на легенді про своє британське походження й відмовлявся співпрацювати зі слідством.
Зрештою Сіднея Рейлі розстріляли 5 листопада 1925 року в лісовому масиві під час прогулянки; його поховали на території тюрми. Водночас існують версії, що він нібито залишився живим і навіть був перевербований радянськими спецслужбами — але це вже частина того самого кола суперечливих даних, характерних для його долі.
Читайте також:
- Карпатська Україна 1939 року: як Хуст став столицею і що це означає сьогодні
- Ім’я Лесі Українки двічі врятувало її сестру — від НКВС і гестапо
- Завершення Паралімпіади: призери з України отримають більші виплати, ніж американці
Валерій БОЯНЖУ, Херсон — Одеса
Створено за матеріалами: odessa-life.od.ua
