Ключові моменти:

• Прибирання могили — від 300 гривень; для замовників з-за кордону ціна вища
• Комунальні служби прибирають лише територію кладовищ і ритуальні майданчики — бракує персоналу для догляду за окремими похованнями
• В одних селах прибирання роблять за гроші, в інших — як безкоштовну допомогу або сусідську турботу
• Толоки та спільні акції допомагають уникнути занепаду кладовищ

Журналістка Юлія Валієва відвідала села Буджакської та Бессарабської громад, щоб дізнатися, хто нині дбає про могили. Вона поспілкувалася зі старостами, працівниками комунальних служб, місцевими мешканцями та тими, хто заробляє на прибиранні поховань. У матеріалі — реальні історії, ціни та досвід людей, які щодня стикаються з цією проблемою.

Сумні, але важливі дні

«Чи хтось у Буджаку може прибрати могили моїх батьків?» — такий дзвінок від подруги, що живе за кордоном, змусив замислитися про стан сільських кладовищ. Колись Проводи об’єднували людей, тепер же багато поховань нагадують про тих, хто виїхав назавжди.

До початку війни у поминальні дні сільські кладовища були місцем зустрічей: рідні приїздили з різних куточків країни, знаходили однокласників і сусідів, згадували предків. Це був час, коли мертві немов збирали живих разом, нагадуючи про рідні місця.

З початком війни такі зустрічі відбуваються дедалі рідше, але люди тримають традиції й продовжують піклуватися про померлих, хоч роблять це в умовах, які змінилися.

Попит є — працівників бракує

Пошуки тих, хто міг би прибрати могили, почалися з місцевих КП. У відповідь дізналися: комунальники обслуговують лише територію кладовищ, вивозять сміття біля турніків і облаштовують ритуальні майданчики. Послуги «прибрати конкретну могилу» в штаті не передбачено.

Це викликає здивування: коли багато людей виїхали за кордон, послуга могла б стати прибутковою. Ми поговорили з Максимом Абаржею, керівником Бессарабського ВУЖКГ:

— Кожної п’ятниці наші працівники вивозять сміття з контейнерів на кладовищах, грейдерують під’їзди, прибирають гілки й траву, ліквідовують стихійні смітники. Зараз робимо ремонт ритуального майданчика на новому цвинтарі. На прибирання окремих могил людей не вистачає — багато працівників мобілізовані, оскільки немає броні, — каже він.

Скільки коштує прибирання могили?

У місцевій групі в соцмережі ми натрапили на оголошення: «Наведу лад на могилах ваших рідних». За номером відповіла Наталя:

— Мій чоловік на війні, у нас троє дітей. Заробітки часто затримують, тому підробляю цим уже третій рік, — пояснила вона. — Працюю переважно на Бессарабському кладовищі. Замовлень дуже багато — ви вже дванадцята-двадцять третя людина, що дзвонить мені сьогодні.

— Яка у вас ціна?

— Беру 300 гривень за прибирання для мешканців України і 500 гривень — для закордонних замовників. Але часто платять більше: просять купити квіти або лампадку. Після роботи надсилаю фотозвіт. Попит такий, що іноді доводиться відмовляти, бо не встигаю підготувати все до проводів. Знаю, що в Бессарабському є ще кілька людей, які надають таку послугу, — розповідає Наталя.

Мешканці можуть організуватися самі

Одне з найупорядкованіших кладовищ громади — у Соборному. До війни тут облаштували дорогу до цвинтаря, побудували туалет, огородили територію, виклали плиткою ритуальний майданчик і зробили тротуари між рядами могил.

— Ми впорядкували насамперед нові поховання вздовж центральної алеї, де поховані наші захисники. У старій частині могили розташовані хаотично: люди ховають рідних поряд із пращурами, — каже Сергій Сіваєв, староста Соборненського старостату.

— У березні наше КП вивезло чотири причепи сміття. Працівники скошують траву, прибирають звалки, впорядковують могили захисників. Але аби привести до ладу всі одинокі поховання, рук замало. Деякі люди у Соборному оплачують такі послуги приватникам. Водночас громада могла б організувати догляд: призначити відповідальну людину, збирати кошти на утримання кладовища й платити за роботу, — додає Сергій.

У селах не все вимірюється грошима

У більших населених пунктах Бессарабської громади послуга з прибирання могил іноді замовляється, а от у маленьких селах так не заведено — там часто діють інші підходи.

***

Село Ярославове знаходиться за вісім кілометрів від Бессарабського. Працівники благоустрою щодня косять траву, обробляють ділянки хімікатами та прибирають територію біля кладовища; школярі фарбують огорожі.

За словами Івана Гуткана, старости Ярославівського старостату, зазвичай тут не беруть гроші за прибирання могил.

— Люди вважають це справою совісті й милосердя. Ми з дружиною часто прибираємо могили покійних сусідів, чиї діти давно живуть за кордоном, — каже Іван.

***

Кладовище у Вільному добре впорядковане: асфальтована дорога, огорожа, два туалети та ритуальний майданчик — опора для організації поминальних днів.

— Перед проводами ми традиційно проводимо толоку, в якій беруть участь фермери, учителі, школярі, підприємці та жителі села. Це стало нашою звичкою, — розповідає Наталя Фучеджи, староста Вільненського старостату.

***

У Ганнівці Лісненського старостату, де живуть нащадки старообрядців, збереглися власні традиції. На кладовищі стоїть дерев’яна церква віком понад двісті років — її свого часу привезли і зібрали на місці. Місцеві мешканці минулого року зібрали 58 тисяч гривень на ремонт церкви, цього року планують оновити дзвіницю.

***

Лісний цвинтар розташований у межах Манзирського природного заповідника. Територію огородили, для богослужінь є ритуальний майданчик. Догляд забезпечують місцеве КП, працівники благоустрою та самі жителі села.

— Наші люди не прагнуть збагачення, тому якщо родина померлого просить прибрати могилу, ніхто не візьме плату. Це питання совісті, — каже Іларіон Мустяца, староста Лісненського старостату.

***

Петрівський старостат Буджацької громади об’єднує три села — Петрівка, Матильдівка і Новосілка.

— За могилами слідкують самі люди. Ті, хто виїхав, просять знайомих або друзів прибрати поховання, і ніхто не відмовляє — це свята справа, — зазначає Олександр Воронюк, староста Петрівського старостату.

***

Кладовище в селі Новоукраїнка Новотарутинського старостату минулого року постраждало від пожежі — люди палили сміття поруч, і вогонь пошкодив ділянки території.

Парасковія Жигун організувала збір коштів серед односельців для відновлення кладовища: зібрані гроші використали на огорожу, встановлення хреста-розп’яття і столу для поминальної служби.

***

До Новотарутинського кладовища веде дорога, викладена плиткою. Навколо — свіжа фарба на огорожі, біля входу — розп’яття. Тут є хороша традиція: після того, як родини прибрали могили своїх близьких, школярі й учителі проводять велику толоку — ревізію цвинтаря. Якщо знаходять неприбрані поховання, разом наводять лад, щоб жодна могила не залишалася занедбаною.

P.S. Могили батька і матері своєї однокласниці я прибрала особисто, бо знала їх ще за життя. Зробила це безкоштовно. Хоча шукати їх довелося довго, адже на сільських кладовищах іноді нема кому підказати, де саме поховання.

 

Що кажуть мешканці сіл Одещини?

Марія В., с. Євгенівка:

— Треба частіше прибирати могили рідних, тоді й кладовища виглядатимуть охайніше. Можливо, старостати могли б оголошувати толоки не лише навесні, а хоча б раз на квартал.

Григорій Ж., с. Серпневе:

— Хотілося б більше зелених насаджень — декоративних кущів чи ялинок. За цим має слідкувати наглядач. Якщо громада не може фінансово, людям варто об’єднатися і, наприклад, скинутися по 200 гривень раз на місяць. Думаю, і ті, хто виїхав, погодяться.

Марина П., с. Буджак:

— Обурюють випадки вандалізму та крадіжок. На Буджацькому цвинтарі майже не лишилося металевих огорож — їх зрізали й здали на металобрухт. Крадуть навіть залізні хрести, бувають пошкодження пам’ятників. Звертатися в поліцію часто безрезультатно. Потрібна людина-наглядач, яка б стежила за кладовищем і допомагала впорядковувати запущені могили. Могила не повинна залишатися одинокою — сумно бачити могилу людини, що виростила трьох дітей, і не бачити там жодного відвідувача…

Довідка: про традиції поминальних днів на Одещині

• На півдні Одещини поминальні дні, що відбуваються через тиждень після Великодня, часто називають Гробки, Радониця або Проводи.
• Давні слов’яни називали Радоницею, або «весняною радістю», цикл свят навесні, присвячений поминанню померлих.
• Перша письмова згадка про поминання родичів у другий тиждень після Великодня міститься в літописах 1372 року.
• У селах Бессарабії поминальні дні переважно відбуваються в неділю, іноді в понеділок чи вівторок.
• За церковним календарем проводи припадають на дев’ятий день після Великодня.
• У поминальні дні люди моляться за померлих, відвідують могили й приносять їжу, напої та «помани» — пакунки з ласощами, паскою, рушником і свічкою. Хоч деякі вважають це дивною практикою, для багатьох українців це давній спосіб вшанування предків.

Раніше повідомляли, що могили відомих одеситів зникають серед сміття на Другому Християнському цвинтарі.

Також розповідали про те, як в Одесі знищили Перше християнське кладовище.

Читайте також: Кам’яні хрести Шершенців на Одещині: звідки вони та що розповідають про Рахманський Великдень

Створено за матеріалами: odessa-life.od.ua